Тема самоушкодження у дітей і підлітків дуже непроста і викликає багато емоцій у оточуючих - від глибокого співчуття, ірраціонального страху нерозуміння і до повного відторгнення і навіть відрази.

Дійсно, глибокі і постійно оновлювані порізи на руках і ногах, удари головою об стіну, вирване до залисин волосся змушують задуматися про психічне здоров'я такої людини.

Дуже сильні форми самоушкодження у дітей і підлітків найчастіше присутні в так званих «сім`ях, що опинилися у скрутному становищі», родинах, де дитина перебуває в умовах повної занедбаності або відчуває на собі прояви жорстокості, неадекватної поведінки дорослих, піддається фізичному, моральному або сексуальному насильству.

Але водночас такі форми поведінки підлітків трапляються і в благополучних, на перший погляд, сім'ях.

Самоушкодження можуть бути прямі і непрямі. Прямі - порізи, удари, опіки, виривання волосся; непрямі - порушення харчової поведінки, пропуски прийомів їжі, вживання алкоголю і наркотичних речовин, татуювання, пірсинг, проколи, екстремальні, травмонебезпечні види спорту і захоплення - всі ті дії, які завдають або потенційно можуть завдати шкоди здоров'ю і відчуття болю.

Психологічними причинами самоушкодження є: емоційне відторгнення в дитинстві; пережите насильство; дисоціація, «втрата себе»; низька самооцінка, і, як наслідок, почуття провини і сорому; невміння (неможливість) говорити про свої почуття, страх бути незрозумілим; неможливість адекватно реагувати на стрес.

Чого ж досягає підліток через заподіяння собі болю?

Зняття агресії, яку не можна направити на дорослого (батьків) в силу  їх жорстокості або страху відторгнення; покарання себе за агресивний імпульс (Я - поганий); відчуття «Я - живий» через біль; ілюзія контролю болю, контролю пошкодження, якщо був досвід насильства, на який колись не можна було вплинути, проконтролювати; поділ понять Я і моє Тіло при насильстві над Тілом, покарання Тіла; заклик про допомогу.

Одна з найбільш частих і найбільш неочевидних для люблячих батьків причин самоушкодження - неможливість висловити гнів.

Ця ситуація найбільш актуальна, якщо у дитини є один з батьків, в силу втрати іншого чи розлучення. У цих умовах дитина починає відчувати величезний страх втратити єдину близьку особу і забороняє собі висловлювати гнів, конфліктувати, боячись можливого відторгнення і повної покинутості. Адже в повній сім'ї при конфлікті з одним з батьків завжди можна звернутися до іншого, поскаржитися, поплакати, втішитися і згодом помиритися з першим.

У неповній сім'ї такої можливості немає, і гнів залишається невираженим, а точніше, агресивні імпульси відводяться від мами/батька і направляються на себе. І навіть любляча мама, що не проявляє ніякої надмірної суворості, може виявити у своєї дитини рясні прояви самоушкодження, нерідко відмічаючи при цьому «поступливий» характер.

І якщо ви батьки і читаєте ці рядки, подумайте, чи є у вашої дитини можливість вільного вираження гніву по відношенню до вас, чи не поклали ви край таким проявам з уявлень про «хороше» виховання і чи не спрямовується вся ця руйнівна сила на самого підлітка?

За потреби звертайтесь, будь ласка, до шкільного психолога, щоб отримати консультацію щодо психологічного стану своєї дитини-підлітка.